Сторінка 1 1 2 3 4 5 6 7 8 »

Пік Сикван (854 м)

На цей пік було набагато лекше зайти, ніж знайти дорогу до нього. Він знаходиться зовсім недалеко від мексіканського кордону. Можливо тому на дорозі стояли два мексіканці і голосували. По їхньому вигляду можна було здогадатися, що вони тільки вночі перейшли кордон і стараються від'їхати подалі від Мексіки. Вони напевне розраховували, що над'їдуть легальні мексіканці і їх підвезуть. Хоча був ризик, що могла над'їхати поліція або прикордонники. Але їм напевне не було чого втрачати. У гіршому випадку їх би відправили назад у Мексіку. Але цього американці не роблять, бо хто тоді буде за безцінь на них працювати.

На гору вела досить широка дорога, по якій можуть іти навіть діти. Я був єдиним туристом на цьому маршруті. На вершині було досить жарко і я знайшов місце у затінку від кущів. За 10 хвилин я провів 12 зв'язків на 24 МГц і потім перешов на 2 метровий діапазон. На ЧМ мені ніхто не відповів, зате на SSB відповів один аматор. Він постійно прослуховує цей діапазон, був зайнятий якоюсь роботою, але почув мене і відповів. Я йому сказав, що планую ще попрацювати з іншої вершини і він пообіцяв встановити ще один зв'язок, якщо почує. Він сказав, що у мене чудова антена, але я йому пояснив, що тут справа не в антені, а у моєму місцеположенні.

Олег 17 лютого 2014 р.

Гора Кавлес (485 м)

За кількістю туристів ця гора перевершує знамениту Фуджі у Японії. Дехто з моїх товаришів не вірив, що це правда. Але я мав нагоду піти у похід із одним відставним військовим, який служив у Японії і робив сходження на гору Фуджі. Він підтвердив, що на стежці до гори Кавлес у Каліфорнії більше людей, ніж на стежці до Фуджі.

На вершині було стільки народу і галасу, що займатися моїм хоббі – встановлювати радіозв'язки було проблематично. Тому я знайшов стежку у кущах і спустився трохи нижче, де нікого не було. Таким способом я «вбив двох зайців» - позбувся голосного шуму і сховався від ренджерів, бо треба було брати дозвіл на встановлення антен від адміністрації парку. Але довго проводити зв'язки мені не вдалося, бо із океану насувалися хмари і холодне повітря. Я вирішив закінчувати роботу і також сфотографувати це потаємне місце, куди приходять закохані. Не встиг я повністю зняти антену, як в кущах почувся тріск і з'явилися перші закохані. Я зрозумів, що мені треба уступати їм місце. Я піднявся на вершину і попросив якогось чоловіка мене сфотографувати. Після декількох спроб він все-таки навчився натискати на спускову кнопку затвору фотоапарату і зробив мені фото. На спуску вниз було так багатолюдно, що в деяких місцях прийшлося зупинятися, щоб розминутися із людьми, які піднімалися вгору. Люди були самі різні – за кольором шкіри, походженням, віком, фізичною формою. Дехто ледве йшов, такий був жирний, дехто біг під гору, дехто ніс малих дітей. Хто не мав дітей, той вів чи ніс собак. Дехто був у шльопанцях. Дехто слухав музику. Чого там тільки не побачиш.

Олег 17 лютого 2014 року

Пік Тевтонія (1759 м)

Цей пік знаходиться у пустині Мохаве у штаті Каліфорнія. Я уже був на ньому раніше, тому нічого нового не сподівався побачити. Але все таки несподіванка була – це ARRL телеграфний контест. Через цей контест знайти вільне місце на діапазоні було практично неможливо. Тому я почав давати виклик на QRP частоті 14,060 МГц. Хоча на цій частоті працював якийсь контестмен, але я йому заважав працювати і він пересунувся трохи вгору по частоті. Таким способом я ніби звільнив частоту, але ніхто так мені і не відповів. Напевне, що цей контестмен мав велику потужність і просто мене заглушував.


Нічого не залишалося як змінити діапазон. Я зняв антену на 14 МГц і почепив замість неї між двома каменями іншу – на 24 МГц. На цьому діапазоні контестів не проводять і було досить спокійно. На загальний виклик мені ніхто не відповів і я почав працювати на пошук. Спочатку я покликав DS5USH – Південна Корея. Коли він почув, що я дав QRP через дріб – то відразу мені відповів і дав рапорт 579. Потім почали йти японці. Я спрацював ще із трьома японцями. Цікаво, що один із них також використовував диполь, але його потужність була 150 Вт. Я отримав рапорт від нього 559, а його сигнал був 589 по S-метру. Його потужність була у 60 разів вища, ніж моя потужність, а різниця у силі сигналу була всього 3 бали. Це ще раз підтверджує, що збільшення потужності дає незначний виграш у силі сигналу. Основне – не велика потужність, а правильно вибраний діапазон і антена із відповідним кутом випромінювання та діаграмою направленості.


Почулися голоси, і я зрозумів, що ще хтось піднімається на гору. Я зняв антену і почав спусткатися. Назустріч мені йшла велика група школярів. Так що на цей пік може піднятися практично будь-хто, хоча висота трохи відчувається. Я сфотографував ще декілька кактусів і повернувся до початку маршруту. У мене ще був план піднятися на іншу вершину по другу сторону дороги, але було вже досить пізно і не вистачало часу, щоб здійснити цей план до заходу сонця. Крім того – на цю вершину немає стежки і треба йти навпростець. Тому я її тільки сфотографував цю гору і постараюся зійти на неї наступного разу.


15 лютого 2014 ркоу Олег

 

Гора Марсел (3456 м)

Ця гора знаходиться у гірському масиві Юінта на північному сході штату Юта. Неподалік цієї гори пролягає дуже популярний кільцевий маршрут довжиною 6 км, що проходить біля декількох високогірних озер. Я пішов по цьому кільцю проти годинникової стрілки і, не доходячи до озера Камас, зійшов зі стежки і почав підйом на вершину Марсел. Особливих труднощів не було, якщо не рахувати, що стежки на вершину немає, і треба було підніматися по крутому схилу, вкритому у деяких місцях білими каменями.

На вершині на мене чекав сюрприз – там я зустрів чоловіка із собакою, який піднявся сюди із протилежної сторони. Він погодився мене сфотографувати, а також розповів мені про інші вершини, які було видно звідси. Після цього ми спробували знайти записку, але її не було. Тому я вирвав листок паперу із свого зошита і написав на ньому назву вершини, її висоту, своє ім'я та прізвище, а токож - дату і час, коли я піднявся на цю вершину. Я вклав цей аркуш разом із олівцем у поліетиленовий пакет і засунув все це між каміння, із якого хтось виклав тур, яким зазначив найвищу точку на вершині.

Потім я почепив до невисоких сосен свої антени і приблизно за 2 години встановив аж 50 радіозв'язків із різними штатами Америки та із Мексікою. Спуск був набагато легший, ніж підйом, і спустившись до стежки, я продовжив свою подорож по кільцевому маршруту. Зупинився я біля озера Камас, бо вода у цьому озері була просто кришталево прозора, а на задньому плані озера красувалася вершина Балд. Трохи перепочивши, пішов далі. Іти по стежці було дуже легко, бо вона спускалася вниз. Незадовго я зустрів жінку, яка ішла мені назустріч по кільцевому маршруту у протилежну сторону. Я зійшов зі стежки, бо іти їй вгору було значно важче, ніж мені спускатися вниз. Жінка порівнялася зі мною і також зупинилася. Вона сказала, що знає мене. Виявляється, ми зустрічалися із нею минулого літа на вершині Гоблер. Тоді вона запам'ятала мене і тепер розповідає усім своїм знайомим про мій чорний ящик (так вона називає мою радіостанцію), за допомогою якого я зміг установити радіозв'язки із віддаленими штатами Америки і навіть із Канадою. Виявляється, що таким способом деколи можна навіть популяризувати радіоаматорство. Я зробив ще декілька фотографій зі стежки, і успішно прийшов на те саме місце, звідки розпочав маршрут.

Олег 21 липня 2013 року

Гора Мардок (3417 м)

Знаходиться у штаті Юта, неподалік від перевалу Балд. Згідно із описами на Інтернеті, навіть малі діти можуть зробити сходження на цю вершину. Це і не дивно, бо сходження можна почати із гірського перевалу, висота якого 3261 м, і через який проходить шосейна дорога. На перевалі встановлено цікавий знак, який показує, що цей гірський хребет розділяє басейни двох рік. Але це не є Континентальний Розділ, який відділяє ріки, що впадають у Тихий Океан від рік, що впадають у Атлантичний Океан.
Хоча сама вершина виглядає досить далеко, але зайти на неї можна порівняно швидко. Підйом пологий і іде по кам’янистому схилу. Із орієнтуванням також немає проблем, і хоча на вершину немає стежки, але маршрут очевидний. На вершині є викдладена із каменів кругла вітрозахисна споруда, всередині якої можна перечекати сильний вітер. Неподалік є декілька сосон, які я використав як опори для моїх антен. Але довго займатися радіоаматорством мені не довелося, бо зі сходу швидко насувалися чорні дощові хмари і дув холодний вітер. Тому я швидко спустився із вершини.

Внизу стояла машина із відкритим капотом, і біля машини був встановлений піднавіс. Пізніше я почув голоси чоловіків, які приїхали на цій машині. Я запитав, чи вони були на вершині. Вони пояснили,  що піднялися зовсім невисоко, щоб розмітити трасу для радіокерованих автомобілів. На каменях справді були червоні фішки із номерами, і ці чоловіки просто тішилися як маленьні діти, коли їхня машина вибиралася на майже вертикальний камінь. Чого тільки не побачиш у Америці!

Олег 24 липня 2013 року

Пік Клейтон (3268 м)

Є декілька варіантів підйому на цю вершину. Я піднімався із гірськолижного курорту Брайтон, що знаходиться неподалік від Солт Лейк Сіті. Звідси ніби трохи більший набір висоти, але я не пошкодував, що вибрав цей маршрут. По дорозі на гору знайшов стільки грибів, що вага рюкзака збільшилася приблизно вдвоє. Це і не дивно, бо пізніше я заміряв діаметр шапки найбільшого гриба, і він складав аж 33 сантиметри. Правда я цього велетня на гору не поніс, а приховав у лісі і забрав на зворотній дорозі. Цього разу на радіоматорство я потратив зовсім мало часу , бо перемогло інше захоплення – збирання грибів.

28 липня 2013 року Олег

Гора Виїмка (3433 м)

Знаходиться у штаті Юта у гірському масиві Юінта. Назва цієї вершини можливо пояснюється формою перевалу, що веде на цю вершину і нагадує виїмку. Із перевалу на гору можна піднятися по ребру, покритому великим білим камінням та соснами. Північний схил гори дуже крутий, скелястий і небезпечний, і це можливо інша причина назви цієї гори. Із вершини відкриваються чудові краєвиди на багато гірських озер. Я нарахував понад п'ятнадцять озер. У озерах водиться риба і багато людей тут рибалять та відпочивають із палатками.

У ці вихідні у Північній Америці дні активності S2S. Вони полягають у тому, щоб встановити якомога більше радіозв'язків між гірськими вершинами по програмі SOTA. Я зв'язався цього разу із аматорами на вершинах у штатах Орегон та Вашингтон. Це ніби порівняно небагато, але зате дістав масу задоволення від навколишніх краєвидів.

Олег, KD7WPJ 3 серпня 2013 року

Гора Балд (3640 м)

Знаходиться у гірському масиві Юінта у штаті Юта. Це один із небагатьох масивів, що простягається із Сходу на Захід, в той час як більшість гір Америки пролягають із Півночі на Південь.

Якщо Ви думаєте, що потрібно бути альпіністом, щоб здійснити сходження на цю порівняно високу вершину, то помиляєтеся. На неї може зайти будь-яка доросла людина або навіть дитина старшого віку під наглядом дорослих, якщо вона у порівняно добрій фізичній формі. Відстань до вершини всього 3 кілометри і набір висоти приблизно 400 метрів. Мені зайняло приблизно годину часу, щоб піднятися на цю вершину. Підйом ішов по стежці, яка спочатку нагадувала сходи у багатоповерховому будинку. Різниця полягала у тому, що замість піднятися на дев'ятий поверх, потрібно було піднятися приблизно як на дев'яностий поверх. Не буду хвалитися, що я зайшов на вершину найперший, бо мене на підйомі обігнало декілька молодих людей із собакою. Я навіть сфотографував їх на вершині, але не тому, що вони мене перегнали. Я сфотографував їх тому, що вони посідали на великому камені на краю вершини, пообідали і почали в унісон завивати подібно до вовка чи собаки. Коли їхня собака це почула, то почала так само завивати. Це дуже нагадало мені мої студентські роки.

Якось пізно увечері ми їхали у львівському трамваї із пивбару «Під Вежею» до гуртожитку. Біля головної пошти колія круто повертає і трамвай завжди скрипить на цьому повороті. Коли трамвай вийшов із повороту і перестав скрипіти, ми на задніх сидіннях трамваю продожили звук цього скрипу і поступово перетворили його у звук, що нагадував завивання вовків. Пасажири трамваю здивовано почали оглядатися назад. Так що у студентські роки ми були не гірші батяри, ніж ці молоді люди із Техасу.

На вершині були викладені тури із каміння. Я використав один із них як опору для моєї антени. Іншою опорою послужила моя палка, бо дерева на такій висоті не росли. На вершині зібралося досить багато людей і тому прийшлося кожному пояснювати, чим я займаюся. Дехто хотів проявити ерудицію. Коли я витягнув радіостанцію, то один чоловік запитав, чи це не прожектор. Мені було важко зрозуміти його логіку. Для чого серед білого дня тягнути на гору прожектор?

Тому я пояснив їм, що це змагання по радіозв'язку і я встановлюю зв'язки із усіма штатами Америки. Мені в цей день вдалося встановити 45 радіозв'язків, в тому числі – із 4-ма вершинами у штатах Вашингтон та Орегон. А найдальший радіозв'язок був із штатом Флорида.

Коли акумулятор повністю розрядився, можна було спускатися. Із вершини відкривалися чудові краєвиди. Недаремно у місцевій газеті було написано, що серед 50 речей, які потрібно зробити у Юті, потрібно зробити сходження на цю вершину. Біля самої вершини на кам' янистих скелях росли фіолетові ромашки та інші квіти. Стежка петляла вниз по схилу гори і швидко привела до початку маршруту. На самому початку стежки під сосною був збудований стіл із лавками і місце для вогню, де можна було перекусити після сходження, а можливо і навіть заночувати у палатці. Ніби дрібниця – але приємно. Треба і нам повчитися у американців.

4 серпня 2013 року Олег

Сторінка 1 1 2 3 4 5 6 7 8 »